Одинарний атлас надто тонкий: він просвічує, і на світлому тлі стіни зображення виглядає прозорим. До того ж він не тримає форму – полотно йде хвилями, а гострий кут підгортається. Підкладка робить виріб непрозорим і рівним, а тонкий ущільнювач між шарами додає тієї жорсткості, яку очікують від нагородного предмета.

Куліса – це верхній підгин, у який заходить поперечка, тобто смуга, складена вдвічі й закрита зсередини. Усе, що потрапило туди, з лиця не видно взагалі, а тканина в цьому місці ще й товща за решту поля. Тому верх макета планують із мертвою зоною наперед: перший видимий ярус починається нижче за лінію підгину, а не від фізичного краю полотна.

Там сходяться два канти, і товщина обробки в вістрі найбільша. Робоче поле в цій точці вужче, ніж здається на плоскому макеті, а сам кут ще й найчастіше загинається при зберіганні. Тому нижній ярус композиції зупиняють вище, а вістря лишають фоном.

Тонкий атлас пропускає світло наскрізь, і те, що лежить під ним, підмішується в тон лиця. Найпомітніше це на світлих ділянках: біле поле над темною підкладкою сіріє, над кольоровою – набирає її відтінок. Оскільки барвник у сублімації прозорий і сам нічого не перекриває, пару шарів підбирають разом, як одну конструкцію.

На відміну від прапорного полотна, вимпел непрозорий: підкладка не пропускає барвник, тож із вивороту зображення не проступає. Саме тому двобічний варіант тут будують інакше, ніж на прапорі – не наскрізним фарбуванням одного полотна, а двома окремо задрукованими шарами, зшитими лицем назовні.