Бо бік вигнутий у двох напрямках одночасно, і відстань до поверхні наростає в усі боки від центра. Посередині вона майже стала, і слід там однаковий. Ближче до канта й до плечей та сама енергія лягає на похилу поверхню: лінії тоншають, а суцільні ділянки виглядають вигорілими. Прямокутник у центрі – це не обережність, а межа рівної ділянки.

Промінь знімає лише поверхневий шар зовнішнього боку, і товщини стінки це не торкається. Робоче поле до того ж лежить у центрі, далеко від канта по периметру й від різьби горловини – тобто від місць, які й тримають флягу закритою. Кришку та її прокладку не чіпають зовсім.

Вільний шматок шкіри віддає тепло з обох боків. Обтяжка приклеєна до металу: під нею клейовий шар, який гріється разом зі шкірою, а метал забирає тепло нерівномірно. Через це слід береться швидше, а надлишок енергії йде не в поверхню, а в клей – шкіра тоді здувається бульбою. Тому на обтягнутих корпусах працюють слабшим режимом і уникають великих залитих площ.

Кришку тримає короткий шарнір, і рівно вона не лежить: частину площі з'їдає вузол кріплення, ще частину – кривизна верху. Плюс кришку доводиться фіксувати окремо, бо вона хитається, і зона під фіксацію теж випадає з поля. Те, що лишається, – місце під кілька літер або дату.

Обертання добре описує поверхню, у якої в перерізі коло: такий корпус можна вести під променем, тримаючи сталу відстань. У фляги перерізу з колом немає – бік плаский посередині й завертає до канта, а по товщині корпус ще й стиснутий. Обертання тут не дало б сталої відстані, тому флягу кладуть нерухомо і працюють однією площадкою.